Львів, цікаві місця. Площа Ринок.

   Площа Ринок - це безумовно історичне серце Львова, тут 44 будинки кожен з яких можна вважати витвором мистецтва і звичайно ж міська Ратуша, як обов'язковий атрибут середньовічного міста.


   Виникла теперішня площа Ринок ще за часів князювання лева Даниловича і достеменно відомо, що з XIV століття вона не змінювала своєї назви, а ще з XIV ст. бере початок закон "трьох вікон" - фасад будинку, що виходить на площу Ринок повинен був мати не більше трьох вікон. Правда це правило не діяло на шляхту та духівництво в результаті чого Львів отримав палац Корняка, про який детальніше я розповім далі. Придивіться до вікон в кам'яницях площі, майже в кожній ви помітите закономірність - два вікна одне біля одного, а третє трішки осторонь, зумовлене таке розміщення схожістю внутрішнього планування кам'яниць, де два вікна припадало світлиці, а третє господарському приміщенні. Закон діяв до XVIII ст.
   Раніше кам'яниці площі Ринок не мали номерів, кожна мала власну назву, їх називали в честь власника, або завдяки якомусь з елементів фасаду.
   В середньовіччя усі будинки були пофарбовані в різні кольори, але за "бабці Австрії" всі будинки площі стали сірими, як так сталось розповідають цікаву, а хоча ні - не цікаву історію), а звичайну історію пов'язану з владою міста та підприємцями. В XIX цементні фірми підкупили архітектурні та оголосили, що цемент - це назавжди, його додавали до розчинів для покриття фасадів і стали кольорові будинки площі Ринок - сірими. Лише, приблизно з 80х років минулого сторіччя, кам'яниці почали відновлювати свої кольори.


   Століттями площа Ринок була центром торговельного і суспільного життя Львова. Базар на площі існував аж до 1944 року, але це був не просто базар на зразок теперішніх до яких ми так звикли - це був справжній центр міжнародної торгівлі, куди зїзджалися купці з усієї Європи та Близького Сходу.
   Окрім базару на площі Ринок влаштовували різноманітні вистави, урочисті заходи, процесії, а також приводили в виконання судові вироки.
   Розповідають цікаву історію пов'язану з тогочасним законодавством та сварливими жінками. Сварливих жінок, що скандалили на площі, могли прикувати 10-ти метровим ланцюгом на термін до одного дня.


   Звичайно ж, на центральній площі середньовічного міста був магістрат, стоїть він тут і донині - це знаменита Львівська ратуша.


   Ратуша Львова - це вже не просто будівля що належить до світової спадщини ЮНЕСКО чи одна з найкрасивіших ратуш України - це свідок історії України та один з символів міста Лева. Протягом всієї історії існування ратуші тут вирішувалась доля Львова.
   Львів був одним з перших міст в Україні де збудували ратушу. Найстаріші міські ратуші збереглись в Самборі, Бучачі та Кам'янці-Подільському.
   На жаль перша Львівська ратуша до наших днів не збереглась, перша письмова згадка про неї датується 1381 роком - опис пожежі в якій вона і згоріла.
   З тих часів у Львові було ще кілька міських ратуш, Львівські ратуші добудовувались, перебудовувались, змінювались, горіли, руйнувались.
   В 1826 році Львовом поповзли чутки, що будівля ратуші дала тріщину. Інженери оглянувши ратушу запевнили, що жодної загрози немає, але в той самий момент коли вся комісія поставила свої підписи під протоколом огляду ратуші, в кімнату забіг тесля і закричав: "Панове рятуйтеся Ратуша падає !". На жаль не всі встигли покинути будівлю коли завалилась вежа, 8 людей стали жертвами недбалого відношення до відповідальної справи.
   Протокол зберігся до тепер в Львівському центральному історичному архіві.
   Елементи декору: герби та фрагменти скульптур, що вціліли після падіння передали в музей Любарських у Львові.
   Після падіння вежі вціліло і кілька левів, що прикрашали ратушу. Леви, котрі тримали герби, найбагатших львівських родин того часу, зараз можна побачити біля декоративних печер Високого Замку. також на Високому Замку зараз стоять два леви, що тримали балкони старої ратуші, ще два їхніх побратими тепер на вулиці Коперника, п'ятий з вцілілих, чотирьохсотрічних левів зберігається в Львівській галереї мистецтв.
   Можливо однією з причин падіння вежі було те, що через низьку плату робітникам і відповідно брак робочої сили до роботи залучали волоцюг, п'яниць, дебоширів та інший набрід, що відбував покарання в підземеллях ратуші де була в'язниця.
   Цікаву історію розповідають про флюгер у формі лева, якому вже більше чотирьох сотень років і який зберігся до сьогодні, правда, після двох випадків, що з ним стались, мабуть вже ніколи не увінчає вежу ратуші.
   З флюгером, а саме з його падінням, пов'язують трагічні сторінки історії міста Лева.
   9 липня 1672 року над Львовом вирувала страшна буря, флюгер зірвало вітром, падаючи він затримався на даху Ратуші так, що голова лева була спрямована на схід. А от куля, що символізувала Річ Посполиту, впавши на бруківку розлетілась на друзки. Багато хто тоді побачив в цьому не добрі знаки і дійсно того ж року турецьке військо, що прийшло зі сходу, оточило місто.



   Львів вистояв, а от Річ Посполита зазнала великих втрат в цій війні. Після цього, львів'яни позолотили флюгер, в подяку за попередження про небезпеку.
   Вдруге флюгер упав в 1704 році, відразу після цього Львів загарбало найсильніше тогочасне військо шведського короля Карла ХІІ та почався найбільший занепад міста за всю його історію.
   Золотого лева більше не встановлюють на шпилі ратушної вежі, боячись наслідків і тепер він зберігається в Львівському історичному музеї.
   Через 9 років після падіння вежі ратуші, в 1835 році Львів отримав нову "Австрійську" ратушу. Львів'янам не сподобалась нова ратуша, як її тільки не називали: "чотирикутник з великим комином", "бездушним пам'ятником бюрократії", "бридкою масивною брилою". Та простояла вона в своєму первозданному вигляді недовго, її майже зруйнували в 1848 під час революції.
   Такою, як зараз ви її бачите, Львівська ратуша стала в 1851 році, коли її відновили після революційних подій. Замість зруйнованої вежі ратуша отримала нову, верхівку вежі прикрасили зубці замість купола, тепер вона чимось почала нагадувати вежі замків раннього середньовіччя, а також відкрили оглядовий майданчик куди могли підніматись львів'яни та гості міста щоб поглянути на Львів.
   Поглянути на древнє місто з Ратуші можна і тепер. Вхід в Ратушу вільний, а от вхід на оглядовий майданчик, до якого потрібно здолати 408 сходинок, платний - 10 гривень для дорослих та 5 гривень для дітей. Звичайно ж погляд на середньовічну казку вартує цих грошей. До речі вежа Львівської ратуші - найвища ратушна вежа в Україні.
   На оглядовому майданчику встановлені біноклі через які можна дивитись на місто за додаткову плату. Спеціально для закоханих є місце де ви тільки вдвох зможете милуватись Львовом.
   Щоб потрапити на оглядовий майданчик, зайдіть в середину Ратуші, а далі рухайтесь по спеціальним вказівникам, також можна спитати дорогу в охоронця при вході. Відвідати оглядовий майданчик можна щодня з 10:00 до 19:00, влітку до 21:00.
   Цікава історія й годинника Львівської ратуші. Вперше про годинник на вежі згадується в 1404 році, отож навіть за приблизними підрахунками львів'яни вже більше 600 років звіряють свій час з головним годинником міста.


   Як я вже писав вежі ратуші змінювались, разом  ними змінювались й годинники, та дзвони, що відбивали час. В 1857 Ратуша отримала  годинник, а з ним і дзвін, що допомагає нам дізнатись точний час і сьогодні, а дзвін окрім того, що відбиває години ще й здійснює бажання). От тільки бажання загадуйте не тоді коли чуєте мелодійний звук, а тоді, коли доторкнетесь до дзвону - це можна зробити піднімаючись на оглядовий майданчик вежі Ратуші, кімната з годинниковим механізмом відкрита для відвідувачів.
   Розповідають цікаву легенду пов'язана з годинниковим механізмом Львівської ратуші. До XVI століття за годинниками доглядали монахи, пов'язано це з тим, щоб нечиста сила не оселилась в механізмах годинника). Під час однієї з пожеж в Ратуші було сильно пошкоджено годинник, тільки чудом вцілів секундний механізм, але дзвони мовчали, тоді монах, що доглядав годинник почав власноруч кожних 15 хвилин бити в дзвони. Два роки, поки тривала реставрація механізмів годинника, монах вправно сповіщав львів'ян про годину і робив він це настільки точно, що ні львів'яни ні, навіть, адміністрація Ратуші, за весь час не здогадувались про те, що точний механізм замінила людина. Коли реставрацію закінчили і прийшов час останнього удару монаха в дзвін - його серце не витримало і він помер. Настільки він полюбив свою справу та ратушний годинник. Кажуть навіть після смерті монах допомагає годиннику Львівської ратуші справно сповіщати людям точний час.
   Ось ще кілька легенд пов'язаних з Ратушею.


   Розповідають, що в давні часи, рівно опівночі в коридорах Ратуші з'являлась чорна труна. Вона рухалась сходами та коридорами, лякаючи страхітливими звуками всіх хто був в будівлі. Причина появи цього привида - несправедливий вирок. Судді не розібравшись до кінця в справі про вбивство, винесли смертельний вирок невинному. Через деякий час після страти знайшли справжнього вбивцю, а в коридорах ратуші з'явився привид чорної труни. Щоб заспокоїти дух невинної жертви суддівської помилки в Ратуші священники відправили службу та освятили всі приміщення, після цього примара покинула стіни магістрату, а на пам'ять суддям, над дверима зали суду вибили табличку з написом: "Пам'ятай про чорну труну".
   Заходячи в Ратушу важко не помітити двох кам'яних левів, що тримають щити з гербами міста. Розповідають, що з ними потрібно ввічливо привітатись, адже цих левів вважають захисниками Львова, коли пройдете повз них то можете відчути важкий, оцінюючий погляд стражів міста на своїй спині - це вони перевіряють з якими думками та намірами ви заходите в міську ратушу.


   Якщо в місячну ніч перед Ратушею побачите тінь людини в капюшоні, що ніби намагається щось віддати простягаючи руку, знайте - це душа ката. Легенда каже, що колись юнак з багатої родини убив свого друга за що був засуджений на смерть. Родина середньовічного "мажора" не залишила пасинка в біді і підкупила ката, коли прийшов час, кат не відрубав юнаку голову, а спеціально промахнувся, лише трішки зачепив шкіру щоб виступила кров. Тричі промахнувся кат, судді подумали, що то знак і відпустили юнака на волю. "Мажор" продовжив розгульне життя, правда тепер відчуваючи безкарність з ще більшим розмахом, а кат за кілька місяців помер, але його душа не знайшла спочинку і тепер шукає людину щоб повернути прокляті гроші.
   Багато чого відбувалось в стінах Львівської ратуші напевно усього вже й не пригадати, часи змінювались, змінювалась влада міста, змінювались навіть держави. Ратуша, яку ми бачимо сьогодні могла також змінитись в кінці XIX - початок XXст. було кілька проектів за якими хотіли перебудовувати ратушу, але жоден так і не був втілений в життя, мабуть це й на краще бо Львівську ратушу давно вже не вважають чимось химерним чи такою, що не вписується в архітектуру міста - тепер вона окраса міста, Ратуша стала улюбленицею не тільки львів'ян, але й всіх без винятків гостей міста, недаремно її називають однією з найкрасивіших ратуш України, по красі з якою можуть зрівнятися тільки Харківська, Полтавська і ратуша в Чернівцях.
   І ще один цікавий факт про Львівську ратушу - вперше синьо-жовтий прапор над ратушею було піднято 1 листопада 1918 року, зробив це січовий стрілець Степан Паньківський.


   Ледь не забув). В Ратуші знаходиться Центр Туристичної Інформації, вхід до нього ви знайдете зліва від центрального входу в Ратушу, поблизу фонтану Нептун. Кабінет 124.


   Тут вам безкоштовно нададуть всю інформацію про Львів, а також: карти міста, буклети з екскурсіями, інформацію про цікаві події в місті та транспортне сполучення по місту. Вважаю для тих хто подорожує сам, без допомоги турфірм, такий центр справжня знахідка. Графік роботи туристичного інформаційного центру з понеділка по п'ятницю 10:00-18:00, субота 10:00-17:00, неділя 10:00-16:00, влітку графік роботи може змінюватись.
   Поблизу входу в Ратушу ви можете побачити два цікавих пам'ятники - це пам'ятник Швейку на велосипеді і лучнику.
   Швейк на велосипеді встановлений на велопарковці.


   Це вже другий Швейк у Львові, першого можна зустріти біля Віденської кав'ярні. Встановили Швейка в 2007 коли до Львова завітали учасники велопробігу "Шляхами бравого солдата Швейка".
   Пам'ятник лучнику.


   Встановлений в 2013, коли у Львові проходив 50-й Міжнародний турнір зі стрільби з лука "Золота осінь - 2013".
   Тепер пора пройтись довкола Ратуші та поглянути на цікаві будинки площі Ринок, а їх тут, повірте, вдосталь).
   Площа Ринок №23, камяниця Шольц-Вольфовичів.


   Можливо варто її було згадати в попередній публікації про вулицю Театральну та площу Катедральну адже частина її фасаду займає 2/3 однієї з сторін Катедральної площі, але якщо вже має адресу площа Ринок то місце розповіді про неї тут.
   Збудували кам'яницю Шольц-Вольфовичів в 1570 році, належала вона одній з наймогутніших, тогочасних, сімей Шольців, окрім цієї кам'яниці вони володіли ще кількома на площі Ринок, але ця вирізняється своєю пишністю та оздобою. Фасад першого поверху покритий діамантовим рустом, під другим поверхом маски левів прикрашають тумби що знаходяться під пілястрами, фасад третього поверху прикрашений портретними масками людей, що зображують різні прошарки населення, існує версія, що всі обличчя скопійовано з реальних людей котрі були друзями або знайомими власників будинку. Також на фасаді кам'яниці можна побачити блазня і чорта, скульптуру Фортуни, скульптурну групу "Хрещення Ісуса Хреста", а також написи латинською: "Ubs uber sbs tuber" - вщерть добра є - випирає, "Ubi charitas ibi Deus" - де милосердя там Бог, "Ubi opes ibi amici" - де багатство там друзі, "Turris fortissima nomen Domini. Prov 18" -Господнє ім'я несхитна вежа.
   Площа Ринок №24, кам'яниця Массарівська.


   Колись також належала Шольцам, але після одруження однієї з їхніх доньок на Антоніо Массарі перейшла в його власність, як віно. На площі Ринок є ще одна кам'яниця котру часто називають Массарівською - це Венеціанська кам'яниця, власником якої також був Антоніо Массарі, але про неї пізніше.
    Массарівська кам'яниця за адресою площа Ринок 24 була відбудована в ренесансному стилі після пожежі 1527 року. В цій кам'яниці тричі зупинявся Петро І коли приїжджав до Львова для переговорів з поляками про створення союзу проти шведів. Тепер кам'яниця належить Львівському історичному музею, тут знаходяться відділи археології та давньої історії.
   На місці де стоїть зараз кам'яниця Гепнерівська з адресою площа Ринок №28, колись стояв будинок де провів останню ніч перед стратою Іван Підкова. Івана Підкову було страчено на площі Ринок в 1578 році, на його честь названа одна з площ Львова.

Фото взято з Вікіпедії
   На теперішній кам'яниці котра майже не змінилась спочатку XVII століття, можна знайти цілу вервечку висловів на латині, її ще називають: "Кам'яниця з афоризмами". Більшість афоризмів, які ви побачите над вікнами, натякають на професію власника кам'яниці - львівського райці і доктора медицини Павла Домініка Гепнера.
   Площа Ринок №29, кам'яниця Коритовського.


   Тут знаходиться вхід в найстаріший з пасажів Львова - пасаж Андреоллі. В 1803 році до Львова приїхав купець Домініко Андреоллі, а в 1825 відкрив одну з перших цукерень у Львові. Невдовзі цукерня здобула популярність, а прохід між площею Ринок і вулицею Театральною стали називати в честь Домініко Андреоллі. Через деякий час в проході утворився невеликий базарчик та відкрилось кілька крамниць, окрім цього торгівля відбувалась відразу на вулиці, на розстелених хідниках лежали різноманітні товари. Так починався один з перших Львівських пасажів. Тут до сьогодні можна побачити залишки найстарішої реклами у Львові.


   Досі достеменно невідому в вікні якої саме кам'яниці, №30 чи №31, польський король Владислав IV побачив прекрасну львів'янку Явдішку Лушковську.


   Але незважаючи на це історію про кохання з першого погляду, що спалахнуло в середньовічному Львові, можна почути і сьогодні.
   В 1634, польський король Владислав IV відвідав Львів, коли він проїжджав площею Ринок то в одному з вікон побачив вродливу дівчину, що вітала свого короля. Одного погляду вистачило щоб король закохався на все життя. Красуню звали Явдішка Лушковська, вона була дочкою збіднілого купця і коли король забрав її до свого палацу в Варшаві це викликало обурення в вищих колах, адже вони вважали її не рівнею королю. Архієпископ навіть вважав, що дівчина причарувала короля і намагався зняти чари за допомогою святої води та аскетизму, але звичайно ж це не допомогло побороти сильні почуття і тоді короля вирішили одружити. В дружини Владиславу обрали австрійську принцесу Цицилію Ренату. Навіть після одруження короля, Явдішка жила в королівському палаці і лише коли нова королева поцікавилась, що це за особа, Явдішку поселили в іншому палаці. Це не стало завадою коханню, король постійно проводив свій вільний час в палаці Явдішки. Тоді Явдішку видають заміж за шляхтича, котрий мав маєток аж в Литві. Після цього король почав часто виїздити на полювання в Литву, мотивуючи це тим, що там чудові мисливські угіддя і жив там по кілька місяців.
   Пройшли роки, дружина Владислава померла, його вдруге одружили, але ні роки, ні людські упередження, ні відстані не стали на заваді справжнього кохання, що зародилось з першого погляду у Львові на площі Ринок. Помер Владислав IV весною 1648 року на руках своєї коханої Явдішки.
   Торговий дім Ціпперів, площа Ринок №32, збудований в 1912 - це перший торговий дім у Львові.


   Універмаг в цьому домі знаходився від початку і аж до 2011, коли в будівлі почали реставрацію після якої замість універмагу відкрили пивну.
   Хто цікавиться теоріями всесвітніх змов, масонством і тому подібним - зверніть увагу на будинок, що на розі вулиць Шевська і Краківська, ви побачите на ньому масонський символ "Всевидюче око".


   З'явилось "око" тут після реставрації будівлі в XVIII столітті, а до цього на цьому розі було щось подібне на стінгазету - тут писали думки народу про владу, малювали карикатури та політичні шаржі, коротше львів'яни хто, як вмів так і висловлював своє ставлення до влади.
   Йдемо далі.
   Площа Ринок №36, кам'яниця Гєлазинівська збудована в 1781 році, свого часу тут мешкав один з маршалів Наполеона І.


   Кам'яниця "Під Оленем" за адресою площа Ринок №45.


   Будинок спорудили в 1803, коли з'єднали дві кам'яниці - Кудличівської і "Під оленем", тому ми і бачимо шість вікон по фасаду, що дозволялось лише духовенству та шляхті, а будинок не належав ні одним ні другим. Належала кам'яниця свого часу фірмі, що постачала місту свічки для освітлення вулиць, а в 30-х роках XX століття в кам'яниці пан Едзьо відкрив свій "Атляс". Якщо ви ще не знаєте чим славетний був "Атляс" та, що означає вислів: "Зайти то пана Едзьо" то обов'язково прочитайте історію яку я напишу нижче).
   "Атляс" був улюбленим місцем львівської богеми 30-х років минулого сторіччя, власником ресторану був Ернест Тарлерський, якого усі називали просто - Пан Едзьо. "Зайти до пана Едзя" - так тогочасна богема називала відвідини туалету, почали цю справу так називати бо коли представники тогочасної богеми повертались з вечірок то взяли собі за традицію обов'язково заскочити в "Атляс" до клозету. Пан Едзьо не ображався на такий вираз, адже і сам був людиною з чудовим почуттям гумору, чого вартували тільки його правила для відвідувачів закладу:
- тарілок, склянок та крісел, як аргументу своїх політичних та релігійних переконань бити не дозволяється;
- гостям забороняється забирати додому ножі та виделки, а якщо вже це конче, то не більше однієї пари на місяць;
- певна кількість спожитого алкоголю уповноважує господаря до безкоштовної доставки гостя додому;
- гості, які помилково чи випадково платять рахунки готівкою, мають 100% знижку.
   На жаль, коли Львів "освободили" в 1939, совки конфіскували "Атляс" разом зі всім майном пана Едзя, на щастя Ернесту вдалось уникнути переслідувань НКВД, він втік зі Львова, але оправитись від втрати справи всього свого життя так і не зміг. Помер пан Едзьо в Австраліїї, працюючи простим робітником в пральні(.
   В 2011  на площі Ринок №45 знову відкрито "Атляс", на згадку про пана Едзя.
   Аптека-музей "Під чорним орлом" - найстаріша з Львівських аптек, вулиця Друкарська 2.


   Відкрив аптеку, в 1735 році, військовий фармацевт Франц Вільгельм Наторп і вона успішно працює до сьогодні, а це вже понад два з половиною століття. Помітити її неважко вона хоч і не має адреси "Площа Ринок", але знаходиться на одному з її кутів, через дорогу від ресторану "Атляс". На фасаді аптеки ви побачите рельєфні портрети давньогрецького бога медицини Асклепія (Ескулапа) та богині здоров'я Гігієни, а над масивним контрфорсом вивіску з емблемою медицини - змія, що обвиває чашу, під якою висить табличка з написом "Аптека-музей". Саме тим, що в аптеці, не тільки продають ліки, а знаходиться унікальний музей з рідкісними фармацевтичними експонатами й відома аптека "Під чорним орлом". Чому під чорним орлом? Тому що колись замість змії з чашею, перед входом висів кований орел - символ аптеки, від нього й пішла назва.
   В аптечному музеї ви зможете побачити більше трьох тисяч рідкісних експонатів, котрі збирались століттями науковцями, фармацевтами і простими колекціонерами. Серед експонатів: книжки з старовинними рецептами, медичні прилади котрим по кілька сотень років, а найвідоміший експонат львівської аптеки-музею - "Залізне вино", котре можна не тільки подивитись, а й спробувати.
   Має аптека-музей і своє підземелля в якому облаштована лабораторія, якою користувались вчені-алхіміки середньовіччя.
   Вхід в аптеку "Під чорним орлом" коштує: 15 гривень - дорослі; 10 - студенти; 7 - школярі; 5 - відео і фотозйомка.
   Площа Ринок №2, кам'яниця Бандінеллі збудована в 1593 році.


   Належала відомому італійському авантюристу Роберто Бандіеллі, який на початку XVII століття започаткував у Львові пошту європейського зразка.
   Біля вікон можна побачити дельфінів, котрі мали допомагати власнику кам'яниці в торгівлі та оберігати від небезпек.
   В XIX столітті в кам'яниці Бандіеллі була книгарня, котра слугувала своєрідним клубом львівської інтелігенції, а також в цей час в будинку проживав відомий поет Корнель Уєйський.
   В кінці сімдесятих минулого століття, будинок знаходився в аварійному стані. Радянські методи реставрації більше нашкодили середньовічній кам'яниці ніж допомогли. Завдяки громадськості горе-реставраторів замінили на професіоналів, але все одно будівлю реставрували аж до 2005 року. Завдяки фотографіям і малюнкам було відтворено все - від стилю інтер'єру до дизайну меблів.
   В 2006, тут відкрили музей скла де можна подивитись на вироби зі скла ще часів Київської Русі, котрі виявили в Звенигороді та Галичі. Вхід в музей коштує: 20 гривень - дорослі; 10 - учні і студенти.
   А в 2008, до святкування 10-річчя внесення історичного центру Львова до світової спадщини ЮНЕСКО, в кам'яниці Бандіеллі відкрито Музей пошти. Серед експонатів: валіза короля Швеції і Польщі Сигізмунда ІІІ, зброя яку носили поштарі, сурми, перші листівки та мундир поштаря 30-х років XIX століття.
   Площа Ринок №3, кам'яниця Убальдіні збудована в 1772 році.


   Так називають львівську кам'яницю котра була зведена на місці де колись стояв будинок Ганни Вільчківської, що одружилась з італійцем Урбаном Убальдіні. Історія їхнього одруження трагічна, але все закінчилось добре для двох закоханих.
   В 1580 році, довкола жительки цієї кам'яниці розігралась кривава драма. На руку і придане 18 річної красуні Ганни Вільчківни, що жила в цій кам'яниці, ніколи не бракувало претендентів та з поміж всіх інших особливо виділялись своєю настирливістю флорентієць Урбан Убальдіні і поляк Павел Єльонек.
    Якось на весіллі подруги Ганни, два найзавзятіших її залицяльника одночасно запросили Вільчаківну на танець, після недовгих роздумів Ганна пішла до танцю разом з Урбаном. Єльонек не прийнявши поразки вдарив суперника, а той не довго думаючи вдарив поляка кинжалом. Удар виявився смертельним, Урбана Убальдіні заарештували і засудили до страти, але... Ніхто не стратив Урбана і тут головну роль зіграло не його походження, не могутня італійська громада Львова, навіть не те, що Урбан Убальдіні був родичем Папи Римського Григорія XIII, а дружини львівських суддів котрі були настільки враженні шаленим коханням молодого італійця, що заручившись підтримкою львівського жіноцтва пікетували Ратушу, а в ночі не давали спокою своїм чоловікам вимагаючи помилування юнаку. До всього додалось те, що Павел Єльонек перед смертю пробачив свого вбивцю і просив не карати його, бо тоді і його кохана Ганна буде нещасливою. Усе це переконало суддів не страчувати Урбана і він одружився з Ганною Вільчківною, разом вони заснували ще один славетний львівський рід.
   З часом будинок де проживала сім'я Убальдіні занедбався і до 1771 перетворився, майже, на руїну. Коли будівлю викупили магнати Жевуські, вони повністю перебудували кам'яницю, єдине, що залишилось від старої будівлі - це фундамент і назва котра дійшло до наших днів "Кам'яниця Убальдіні".
   Чорна кам'яниця, площа Ринок №4.


   Збудована кам'яниця в 1577 і спочатку вона була зовсім не чорною. Фасад будинку покрили кам'яним діамантовим рустом, оздоблено орнаментом і різьбою, а в 1675-1677 роках на замовлення тогочасного власника Міхала Анчевського фасад прикрашають скульптурами: Богоматері та святими Яна з Дуклі, Станіслава Костика, Мартина, Луки, а також встановлюють геральдика лева з мечем. В 1884 році надбудовано четвертий поверх.
   Спочатку кам'яницю називали Київською далі Лоренцовича, після цього Докторською і тільки в XIX столітті кам'яниця стала - Чорною.
   Багато версій чому почорнів фасад кам'яниці, одні кажуть це через те, що свинцеві білила з часом окислювалися під дією сонця та повітря і фасад почав чорніти, таємничий чорний колір фасаду сподобався власникам і вже під час наступних ремонтів, фасад кам'яниці спеціально підмальовували чорним. Є легенда, що чорний колір фасад отримав через те, що його натирали, багато років, зеленими грецькими горіхами). Ще одна теорія чорного кольору фасаду - білий камінь пісковику, котрий використовували для покриття фасаду, з часом закоптився внаслідок багаторічного опалення будівлі дровами і вугіллям. Вибирайте котра з історій більше до душі бо де істинна правда, до сьогодні, ніхто так і не знає).
   Зараз в Чорній кам'яниці розміщено історичний музей Львова. До речі Львівський історичний музей - один з найстаріших і найбагатших музеїв України, заснували його ще в 1893 році. Львівському історичному музеєві належить і наступна кам'яниця про яку піде мова.
   Палац Корнякта, площа Ринок  №6.


   Кам'яницю збудували в 1580 році, авторами були відомі італійські архітектори Петро з Барбони і Павло Римлянин. Палац має шість вікон, такої честі удостоївся купець-виноторговець Констянтин Корнякт, який отримав дворянство від короля Сигізмунда ІІ Августа, а наступний король Речі Посполитої Стефан Баторій в 1576 році дозволив Корнякту збудувати на площі Ринок палац з шістьма вікнами.
   Палац Корнякта ще називають Королівською кам'яницею. В 1647 році палац Корнякта перейшов у власність родини польського короля Яна ІІІ Собеського. В 1686 році в Королівській кам'яниці підписали "Вічний мир" між Річчю Посполитою і Московією.
   В 1908 році палац Корнякта викупило місто і тут розмістився Львівський історичний музей, що успішно працює й донині. В середині палацу ви зможете побачити "королівські зали" та єдину в Україні, збережену, готичну залу. Також в музеї можна побачити одну з скульптур, що колись стояла на площі Ринок і біля якої виконували вироки - це дві фігури чоловіка з мечем і жінки з терезами, котрі стоять одна до одної спинами
   Палац Корнякта вирізняється з поміж інших кам'яниць площі Ринок, але, мабуть, найкрасивіша його частина всередині - Італійський дворик.


   Італійське або Венеціанське подвір'я - один в один схоже на дворики Риму і Флоренції, недаремно тут ставили п'єси Шекспіра, адже пройшовши через вхід палацу ви наче потрапляєте зі Львова  в Італію часів Ромео і Джульєтти.
   Італійський дворик вважають одним з найромантичніших місць Львова. В середині палацу вам не заважатиме гам центральної площі, влітку тут можна посидіти в кафе, послухати класичну і джазову музику під час фестивалів і концертів котрі традиційно тут відбуваються.
   Єдине, що може, трішки, завадити романтичному настрою - це стовп для покарань, котрий тепер стоїть на Італійському подвір'ї, саме до нього в середньовіччі прив'язували сварливих жінок).
   Площа Ринок №8.



   Тут є двір котрим можна пройти з площі Ринок до вулиці Івана Федорова, ідучи ним ви можете помітити в дверних порталах невеликі виїмки в ці виїмки колись клали мезузи - сувої, що виготовлялись з шкіри кошерних тварин, на котрих були написані молитви.
   Площа Ринок №10, палац Любомирських збудований в 1760 році.


   З 1772 по 1821 в палаці проживала адміністрація австрійських губернаторів Галичини.
   В 1895 році палац викупило товариство Просвіта котре об'єднало українську інтелігенцію в роботі над донесенням до простого народу цінностей волі та української культури.
   З балкона палацу Любомирських в 1941 році Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української держави.
   1975 рік, в палаці відкрито музей меблів та порцеляни - це єдиний музей меблів в Україні, від Музею етнографії та художнього промислу, що знаходиться на проспекті Свободи.
   Зараз в палаці Любомирських відкрито цікаву кав'ярню, де окрім кави вам запропонують почитати українську літературу - поки смакуватимете запашний напій, а також поглянути на копальню кави).
   Площа Ринок №13.


   Не так цікава кам'яниця, як те, що в її внутрішньому дворику, а там - арт-галерея "Щось цікаве".


   Мабуть, колись з чогось подібного починався львівський "Вернісаж" і якщо тепер, на жаль, на Вернісажі майже всі сувеніри та прикраси і тому подібне - це звичайні речі вироблені десь на фабриці конвеєрним способом (тільки з написом Львів), то тут ви можете побачити унікальні прикраси та картини молодих митців, а також, за бажанням, побувати на зустрічі з цікавими людьми, переглянути кінофільм, відвідати майстер класи та розмовні клуби де можна поспілкуватись іноземними мовами. Як пишуть про себе самі організатори арт-галереї: "Щось цікаве - це творчий простір у затишному дворику Львова. Домашня атмосфера, де вас раді бачити навіть о шостій ранку. Тут дозволяється експериментувати, говорити з незнайомцями та бути собою." Я впевнений, там кожен знайде для себе щось цікаве).
   Площа Ринок 14, Венеціанська кам'яниця збудована в 1589 році архітектором Павлом Щасливим.


   Ще одна кам'яниця венеційського консула Антоніо Массарі на площі Ринок. Вхід в кам'яницю прикрашає герб Венеції - крилатий лев, що тримає розкриту книгу.
   З 2007 року тут працює один з найвідоміших кнайп Львова "Криївка" - це стилізований ресторан, під криївку УПА і хоча тут все нагадує про визвольні змагання, коли в Європі панувала війна, але в львівській криївці ви з легкістю можете побачити українців, німців, поляків за одним столом котрі весело спілкуються між собою навіть не згадуючи ті часи коли правителі держав посилали простих громадян зі зброєю в руках, щоб ті воювали одні з одними. А якщо захочете поглянути на справжню криївку то вам в ліс між селами Лапаївка і Басівка, де зараз відновлено криївку УПА біля якої в 1955 відбувся один з останніх боїв повстанців з МГБ.
   Фонтани площі Ринок, прикрашені статуями античних богів, коли саме встановили ці статуї достеменно не відомо, називають лише приблизні роки, коли ймовірно було встановлено статуї, це з 1810 по 1814 рік. Зате існує красива легенда про те, як грецькі боги (котрі з часом стали і римськими, правда змінивши імена) повернули воду на площу Ринок. В древні часи з невідомих причин сталось так, що колодязі площі Ринок пересохли - це викликало неабияке занепокоєння в городян, адже площа Ринок була тоді серцем старого міста. Доки міська влада мудрувала, що стало причиною зникнення води і як її повернути, один грецький купець котрий вже довгий час жив у Львові вирішив не чекати поки влада буде мудрувати, що і як, а помолитись богу морів Посейдону та піднести йому дари, поклавши їх в колодязі площі. Згідно легенди, дари через деякий час пропали, а замість них колодязі наповнились водою. В подяку античним богам, мешканці міста встановили їхні статуї. Легенда красива, але з реальністю має зовсім мало спільного - на те вона й легенда).
   А історія львівських фонтанів така, хоча правильніше сказати колодязів. В 1697 році на південно-західному куті збудували колодязь на площі Ринок котрий прикрасили дерев'яною статуєю Нептуна, до цього подібний колодязь вже існував його прикрашала статуя німфи Мелюзини, вода в нього потрапляла з водогонів. В 1744 було споруджено ще один колодязь на південно-східному розі площі.
   Спочатку ХІХ століття на площі ринок було вже чотири колодязі або, як їх ще називають фонтани:
   Нептун


   Діана


   Амфітріта


   Адоніс


   Кожна чаша фонтану стоїть в центрі зірки яка викладена червоною і чорною бруківкою. До речі про бруківку, бруківка з'явилась на площі Ринок в наслідок курйозного випадку з імператором Йосифом ІІ. Коли імператор відвідував Львів його карета запряжена шістьма кіньми загрузла в болоті на площі Ринок, імператора, з карети, виносили на руках, а саму карету ледве дістали за допомогою волів. Кажуть після цього випадку площу замостили бруківкою.
   Повертаємось до фонтанів, в ті далекі часи коли площу Ринок використовували, як ринок, криниці-фонтани були не просто красивим декоративним оформленням площі, а виконували свої прямі функції. Торговці, в чашах колодязів, мили городину і відсвіжували зелень, з колодязів напували коней, в спеку поблизу фонтанів можна було отримати трішки прохолоди. Кожен з торговців площі намагався поставити свою ятку якомога ближче до колодязю.
   Розповідають, що у часи "совка" в криниці Адоніса на Йордан святили воду. Тепер на державні свята скульптури фонтанів площі Ринок люблять вдягати в вишиванки.
   Звичайно потрібно і згадати скульптора, що створив витвори мистецтва, котрі стали не тільки, однією з візитівок Львова, але й частинкою історії древнього міста - це львів'янин Гартман Вівтер.
   Є на площі ринок ще один Посейдон або Нептун котрий мчить кудись на морських конях, побачити його можна на кам'яниці №8, про яку я вже згадував.


   Багато на площі Ринок і зображень дельфінів котрі були символами морської торгівлі, котрі разом з назвою нагадуватимуть через століття про те, як в середньовіччя на центральній площі Львова вирувало життя, сюди приїжджали люди з різних куточків світу привозячи з собою не бачені раніше речі і розповідаючи дивовижні історії про далекі краї і країни. Хоча, й сьогодні ви зустрінете на площі людей з усіх куточків світу, правда тепер вони приїхали щоб поглянути на місто котре зберегло в своєму серці частинку того давнього, вже якогось міфічного, казкового і фантастичного світу середньовічної Європи.
   Споглядання цікавих місць площі Ринок займе тривалий час, а взимку ще й біля Ратуші влаштовують ковзанку, є на площі Ринок і лавочка призначена спеціально для закоханих.


   Згідно легенди, щоб ваше кохання було довгим і щасливим потрібно взятись за руку і одночасно присісти на лавочку.
   Звичайно ж невід'ємна частина Львова - трамвай, також час від часу проїжджає площею Ринок.


   В 1895 році на площі проклали, одну з перших в Європі, колію електричного трамваю. До речі трамвай це єдиний вид транспорту, окрім спецавтомобілів, який має право їздити через площу Ринок.
   Площу ринок першу в Україні освітили газовими ліхтарями, тапер нам тут світять електричні, але від цього площа не втрачає своєї краси та казковості, можливо через те, що площа Ринок це музей під відкритим небом, музей в якому зберігаються не експонати а ціла епоха, кожен будинок тут витвір мистецтва, а кожен куточок площі хранить в собі легенди і цікаві історії котрі пов'язані з людьми, що жили і відвідували, прикрашали і будували Львів, залишаючи місту частинку себе, зробивши Львів містом в якому провівши один день - захочеться повертатись сюди знову і знову...








Читайте далі:"Вулиці Краківська і Лесі Українки"

Весь Львів тут

Більше фото з площі Ринок 

Старі фотографії 

1 коментар:

  1. Невелика історична помилка, виявляється аптеку "Під чорним орлом" було відкрито не в 1735, а в 1785 році, чому сталась така помилка - розповім в наступних публікаціях, а хоча можливо й нова дата колись буде оскаржена бо - це ж Львів і хто його знає точно що там колись було)

    ВідповістиВидалити